Главная » 2011 » Апрель » 26 » ФУТБОЛ, ГІТАРА І КОМСОМОЛЬСЬКИЙ КВИТОК
21:04 ФУТБОЛ, ГІТАРА І КОМСОМОЛЬСЬКИЙ КВИТОК | |
| Викладача Ворошиловградського музичного училища Юрія Коломойцева знають на підприємствах, в різних учбових закладах не тільки міста, а й області. Знають, як цікавого гітариста, пропагандиста музики. В листах до редакції нерідко зустрічаються слова подяки на його адресу, а також – прохання розповісти про нього побільше. Виконуємо це прохання. Сьогодні для вас – зустріч з Юрієм Коломойцевим. Ті, хто чекає розповіді тільки про життя музиканта – концерти, репетиції, заняття із студентами, чорний метелик і пюпітр з нотами, - будуть трохи здивовані. Але, гадаю, не розчаровані. Бо життя Юрія Коломойцева не вичерпується перерахованими ознаками, і неможливо говорити тільки про одне, втрачаючи багато іншого. Тому спробуємо, наскільки вдасться, говорити про все одразу. ОТЖЕ – ПОЧАТОК: повільно, поступово прискорюючи, швидко і бурхливо. Уявімо, що ми задали Коломойцеву традиційне питання: „Юрію Олексійовичу, як почався ваш шлях у музику?” І почуємо не відповідь, а сміх. Тому, що Юра не зможе оповісти про те, як мріяв про гітару чи не з попелюшок, як вивчив ноти раніше, ніж букви, як в юному віці концертував з блискучим успіхом... Ми звикли, що саме так повинен починати музикант, який з годом досяг такого професійного рівня, на якому знаходиться Коломойцев. Але... Але в даному випадку все було інакше – нетипово. Юрко ріс забіякуватим хлопцем міської околиці. Єдиним захопленням, на яке йому не шкода було скільки завгодно часу, був футбол. Хто знає, якби життя склалося трохи інакше, може, прізвище Коломойцев знали б не любителі музики, а футбольні болільники, бо й зараз він не без гордості повідомляє, що свого часу грав із Заваровим, Сороколєтом, Кобзарьовим (певна річ, ще в хлопчачі роки). А потім футболісту виповнилося 12 років і він закохався. Звичайно, вона була зовсім не такою, як усі. До того ж ще й займалась музикою. І від цього здавалася хлопцеві і зовсім космічно-недосяжною: у неї – ноти, прекрасні мелодії, сяючий рояль. У нього – запилюжена футболка, синці на колінах і витоптане поле... Але ж і в 12 років можна осягнути, що коли кохаєш – немає перепон. У музичній студії, яка була обрана замість школи, Юрко дивував вчителя швидкими успіхами: стало зрозуміло, що у хлопчика неабиякі здібності. І коли та дівчинка зібралась вступати до музичного училища, Юрко без сумніву вирішив іти за нею. Рішення, щонайменше авантюрне: практична підготовка зовсім незначна, теоретичної - взагалі ніякої. До того ж з’ясувалося, що гітаристів до училища не приймають (тоді ще не було класу гітари). Коломойцев штурмом опановує домру, вирушає на іспити і – провалюється. Природно. На екзамені з теорії, де белькотав страшні несінитниці, бо й уяви не мав, що воно за сольфеджіо. Певна: і більш дорослі люди махнули рукою на цю химерну витівку, бо справа ж безнадійна! А Юра довідався, що в серпні будуть екзамени на заочне відділення і всіма силами вчепився за теорію, аби будь-що наверстати. Уявіть собі наверстав і вступив. Далі все було нормально: успішне навчання в училищі, диплом з відмінними оцінками, вступ до Донецького музично-педагогічного інституту і вдале його завершення з кваліфікацією – гітарист. І зараз слова без тіні сумніву: „Я ні про що не жалкую”. Комсорг з метеликом: помірно, швидко, енергійно. Комсомольським діячем Коломойцев став ще в училищі. Не тому, що прагнув таким чином зробити кар’єру: просто йому цікаво, коли багато справ, така у людини вдача. Секретарював і в інституті, вже маючи деякий досвід. І тому, коли він, новоспечений соліст-гітарист, прийшов працювати в Ворошиловградську обласну філармонію, його, природно, обрали секретарем комітету комсомолу. Вже за кілька місяців секретарства Коломойцева комсомольська організація філармонії виросла втричі. Яким чином? Все дуже просто. Тут роками складалася ситуація, знайома кожному комсоргу: молоді артисти, приходячи на роботу, на вважали за потрібне повідомляти, що вони є членами ВЛКСМ. Чому? Все знову-таки дуже просто. Поставивши собі питання: чи варто входити в комсомольську організацію лише для того, щоб сплачувати членські внески? – вони вирішували його негативно і, погодьтеся, мали певну рацію. Тут же все виглядало по-іншому. І справа не в тому, що Коломойцев, підключивши відділ кадрів, з’ясував, хто насправді є членом Спілки: примусово ще ніхто нічого вартого не досяг. Але люди побачили, що в цю комсомольську організацію є сенс ввійти. Комітет комсомолу створив раду творчої молоді, організував молодіжний камерний оркестр, запланував провести фестиваль творчої молоді – і провів його. Звичайно молодим артистам, які приходять працювати в філармонію чи театр, доводиться довго чекати – і навіть не своєї зіркової миті, а часу, коли можна відчути, що ти працюєш, реалізуєш свої можливості, а не зображуєш могилу, де заритий талант, не стоїш в довжелезній черзі позаду людей, увінчаних почесними званнями. Тут же було інакше. Хочеш працювати – будь ласка, вступай до складу оркестру. Репертуар – Моцарт, Гайдн, Свиридов, Вівальді, Бах. Аудиторія – як правило, підлітки, учні ПТУ і технікумів. Випробовуй себе на цих складних слухачах, сій зерна вічного... І сіяли. І було страшенно цікаво і артистам, і тим, хто приходив на їх концерти. На початку ми виступали безплатно, - розповідає Юрій. – Та варто було згадати про гроші, про елементи госпрозрахунку – на нас почали дивитися суворими очима старші товариші. Не було підтримки з боку наставників, обкому комсомолу. Все починалося з мене і на мені ж закінчувалося. Це зіграло свою негативну роль. Але ще не було кінцем. Ми продовжували працювати. Це ще не було кінцем. Але – початком кінця. Є таке явище, яке офіційною мовою зветься „плинність кадрів”. Філармонія не має можливості вирішити житлову проблему своїх співробітників. Для артиста не так суттєво, під яким дахом переночувати – важливо, щоб було де займатися. І тому, коли у Волгограді відкрилася філармонія з наданням житла, багато хто поїхав туди – чи варто за це засуджувати? Люди хотіли жити нормально Зараз, коли Коломойцев викладає в музичному училищі, в філармонії інший секретар та інший склад комітету комсомолу. І зовсім інше життя – таке, як і колись. І шкода, що так вийшло. Починання втратило свою значимість розмірковує Юрій, - бо ми не знаходили виходу на лідерів-керівників. Ми працювали – а це не мало ніякого резонансу. Так і зараз, коли намагаємось щось робити в училищі. Ми виступали з концертами в 30-й школі, а Ленінський райком комсомолу про це навіть не знав. Немає зв’язку: замість того, щоб одержувати від райкому оцінку нашої роботи, ми самі повідомляємо, що зробили те-то і те-то. Ми й не знаємо, чи потрібно взагалі те, що ми робимо. А могли б значно більше. Могли б об’їздити з концертами всю область, був би транспорт. Ми ж не вимагаємо грошей – хочемо достукатись до людей, щоб нас почули. А поки що всі наші зусилля ведуть до того, що нас уже сприймають, як вискочок. Ми – як пташенята, що не вилупились... Ось така ситуація. І це, підкреслю, що Коломойцев – чотири роки член обкому комсомолу. То чи варто докоряти за відсутність ініціативи? Фігаро тут, фігаро там: дуже швидко, бадьоро. Є у Юри особлива папочка, в якій зберігаються всілякі папірці: програми концертів і фестивалів, газетні вирізки, грамоти... Це не просто папірці. Це сліди найвизначніших подій в його житті. Можна уявити, що тільки не встиг Коломойцев. Ось – „Делегату ХІІ Всесвітнього фестивалю молоді та студентів у Москві”. До речі, за активну участь в підготовці та проведенню фестивалю Юрій Коломойцев нагороджений Знаком ЦК ВЛКСМ. А це посвідчення члена пропагандистсько-художньої групи агітпоїзда ЦК ЛКСМУ „Комсомолець України” – двічі Юра їздив з цим агітпоїздом, давав концерти для тих, хто будував житло чорнобильцям. А з грамотою від азербайджанських прикордонників пов’язаний цікавий спогад. За ініціативою Коломойцева кілька музикантів їздили на радянсько – іранський кордон у гості до воїнів-земляків. - І тут, уявляєш, пісня їм потрібна – не має у них пісні частини. Там, на місці і писали. Нічого, всім сподобалось. А потім була подорож до Туркменії, де проходять службу теж наші воїни-земляки. Фестивалі області, республіканські, міжнародні, посвідчення лауреату премії Ворошиловградського комсомолу, грамоти... А це – подяка від художнього музею. - Розумієш, там проводили три тематичні вечори. Уяви собі: виставка російського живопису ХІV сторіччя, прекрасні полотна. І я сиджу собі в куточку, граю російську музику – потихеньку так награю, ненав’язливо. Це було так незвичайно, несподівано і приємно. За відгуками працівників музею, це було чудово. До речі, такі вечори заплановано і на наступний рік. Ця папка з папірцями допомагає зробити чимало мандрів за маршрутами концертних поїздок Юрія Коломойцева. Гадаю, документів додасться, бо його охопила ідея зробити музичне училище центром естетичного виховання молоді. Ті 50 концертів, які вже дали викладачі та студенти, - немовби фундамент для ідеї. А на денці папки комсомольський квиток, виданий комуністу Коломойцеву на вічне зберігання. Так комсомол вшановує тих, кого особливо поважає. „Молодогвардієць”. 03. 08. 1989р. Ю.Черепніна. | |
|
| |
| Всего комментариев: 0 | |