Воскресенье, 19.05.2024, 02:00
Вы вошли как Гость | Группа "Гости"Приветствую Вас Гость | RSS

Форма входа

Поиск

Календарь

«  Май 2011  »
ПнВтСрЧтПтСбВс
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031

Статистика


Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Главная » 2011 » Май » 9 » ЛУГАНСЬК: ОЗОНОВИЙ ШАР КУЛЬТУРИ
02:30
ЛУГАНСЬК: ОЗОНОВИЙ ШАР КУЛЬТУРИ
Щоразу стає не по собі, коли слухаєш або читаєш: над великими промисловими містами Донбасу утворилися озонові дірки; немає перепони шкідливому ультрафіолетові. Це щодо загрози фізичному станові нашому, що ж до духовного, то збіг цілого ряду несприятливих обставин також не на користь. І як раз про це наш кореспондент і веде розмову з завідуючим відділом культури Луганського міськвиконкому, відомим артистом Юрієм Олексійовичем Коломойцевим. - Юрію Олексійовичу, відділ культури в нинішніх умовах – це повне охоплення культурної сфери обласного центру? - Якби-то... Але, хто до мене не приходить і де не запитують, то кажуть: „Та ви ж – культура....” Разом з тим, у компетенцію відділу і в його обов’язки віднесені лише музичні школи, бібліотеки та муніципальний духовий оркестр. - Не густо. Однак національна культура твориться і в цих закладах, оскільки поза національної культури (поза свідомістю, поза душею, серцем, такої собі абстрактної, уніфікованої) просто не існує. Через національну культуру утверджується нація, народ, держава, вона є якісним виміром духовності та духу. Коли я слухав тут у Луганську, дивився передачі з Києва, Львова про наш ансамбль бандуристів, котрий складався з багатьох переможців республіканських конкурсів і виступав не просто чудово, а в найвимогливішому розумінні досяг високопрофесійної планки, то справді було чим пишатися. Нині щось не чути про цей ансамбль. - Не тільки про нього подібне можна було говорити – талановитих викладачів і творчої молоді в нас завжди було, та ще й зараз є, на заздрість багатьом областям. А ось потреби в тих же високопрофесійних бандуристах в місті не виявилося. Їх охоче і з великою радістю забрали до своїх вищих музичних закладів донеччани, харків’яни. Можна не сумніватися – там ці визнані вже таланти й залишаться. У музичних школах скорочується число класів, й взагалі поговорюють про закриття класу бандури і знову ж з тієї самої причини – у музичному училищі зменшується запит на випускників даного фаху. Я вже не говорю про такі інструменти, як цимбали, сопілка... - В одній з шкіл був ансамбль сопілкарів, пам’ятаєте. Як захоплено сприймалися публікою різних аудиторій його виступи! - Безперечно, всі ці музичні інструменти надають колориту, того колориту, якого не надаси ні гітарою, ні баяном та акордеоном, - національного колориту. - То яка ж тоді в нас культура: українська, російська? З першої вибивається підґрунтя, другої на даному терені і раніше й тепер немає на що зіпертися, бо відсутнє коріння й витоки. Маємо... власне, втрачаємо те, що можна мати, залишаючи вакуум, який заповнюється бозна чим. - На це мені вже не потрібно відповідати, бо ви самі відповіли досить точно. - Юрію Олексійовичу, я розумію, що економічні негаразди відбиваються щонайтяжче на завжди бмежуваній культурі, але ж контрпропаганда бездуховності має бути. - Для популяризації діяльності музичних шкіл уже проведено конкурси фортепіанного мистецтва. Плануються конкурси гри на струнних, народних інструментах, хорового мистецтва. Будемо думати про творчі змагання камерної, вокальної музики та української пісні з широким їх розголосом у засобах масової інформації. - Спорудження пам’ятника Тарасу Шевченку є й своєрідним іспитом для відділу культури, всієї міської влади... - Кошти для цього збираються як у місті, області, так і намагаємося залучити світове українство через товариство „Україна-Світ” і Конгрес української інтелігенції. Для цього запросили до Луганська голову обох цих об’єднань Івана Драча. Пам’ятник видатному синові українського народу – складова культури, це позитивна данина духовному полю, яке всмоктується вакуумом бездуховності. Надто вже тонкий, але все ще рятуючи нас шар культури, духовності ось-ось зникне, займе межі озонової дірки. І тоді до води, яку вже небезпечно для здоров’я вживати неперекіп’яченою, до повітря з „букетом” отруйних важких металів та фенолових сполук додасться ще й це. Чи не стане воно тією останньою краплею? „Наша газета”. 16. 04. 1997р. Розмовляв Микола Богорада.
Просмотров: 700 | Добавил: juriy | Рейтинг: 5.0/1
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *: